Водонапірна вежа

Передумови будівництва Водонапірної вежі

У 1894 році Житомирська міська управа розглянула та затвердила проєкт водозабезпечення міста. Цей проєкт, розроблений київським інженерним бюро «Сотрудник», передбачав будівництво насосної станції на березі річки Тетерів, прокладання водопровідної мережі та зведення водонапірної вежі поблизу міського театру (нинішня Філармонія).

Історія Житомирської "пізанської" вежі

Будівництво житомирської вежі почалось на початку серпня 1895 року, а завершилось весною 1898 року. Роботами по будівництву вежі керували житомирські архітектори та інженери Арнольд Єнш та Мечислав Лібрович. Стіни були складені з обпаленої цегли, що було досить незвично для того часу, адже раніше цеглу не обпалювали. Підрядником спорудження водопроводу і вежі була Варшавська будівельна фірма Државецького і Єжиоранського. 

Ця споруда постала перед містянами у витонченому стилі модерн, доповненому елегантними елементами неоготики, що було цілком характерним для архітектурної моди кінця XIX століття, і поєднала функціональність з вишуканим декором у вигляді кованих елементів («розеток»/шайб тощо) та характерних форм.

Першочергове призначення башти

Спочатку вежу використовували як пожежно-оглядову каланчу та  регулятор тиску води. На її верхньому майданчику цілодобово вартували чергові спостерігачі. Помітивши вогонь або дим, вони вмикали потужну дугову лампу, що знаходилась на даху надбудови вежі на висоті 31 метр. Включений прожектор сигналізував житомирянам про пожежу в місті і забороняв , доки він не виключиться, набирати воду з кранів, аби вся вода використовувалась для гасіння вогню. До реконструкції у 1983 році, яка відбулась за проєктом архітектора Андрія Пасічника, всередині вежі були водонакопичувальні баки. Ковані декоративні елементи на фасаді, контрфорси додатково і донині укріплюють її стіни.

У воєнні роки вежа виконувала функцію оглядово-розвідницького майданчика. У випадку появи ворожого літака чергові вмикали потужну сирену. З 1965 року вежа не працювала і ніким не використовувалась (крім всюдисущих птахів, які проникали до неї через розбитиі шибки). Після реконструкції вежі тут запрацювало кафе «Юбилейное» і з’явились одноповерхові прибудови навколо.

Сьогодення

З травня 2020 року за ініціативи небайдужих громадських активістів та культурних діячів: Аліни Кундіч, Іллі Грицанюка тощо, а також за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GiZ) та директора КУ «Агенції розвитку міста» Житомирської міської ради Бориса Пахолюка у вежі провели серію прибирань та відкрили її для громадськості у грудні 2020 року. 

Нині у вежі організовують мистецькі, музичні тощо виставки на різну тематику, кінопокази, концерти, зустрічі з творчими особистостями, фестивалі та ін. За декілька років вежі відвідали понад 50 тисяч відвідувачів не лише з різних міст України, а за кордону: Польщі, Німеччини, Канади  і т.д. Вхід: будь-який посильний донат на збори, інформація про які є на першому поверсі вежі, або на власний розсуд відвідувачів. Вежа відчинена у теплі пори року (весна, літо, осінь) щовихідних з 12:00 до 18:00 силами чергових волонтерів та житомирських культурних діячів: Ігоря Шурпана, Тетяни Пелех та ін. 

Актуальні анонси заходів у Вежі є на її сторінках у соцмережах:

• Facebook: https://www.facebook.com/vezha.zt/;
• Instagram: https://www.instagram.com/vezha_zt/

Фото: Ігор Косташ

Текст: Георгій Мокрицький «Вежа на Пушкінській», Аліна Кундіч